Đ (латиниця)
| Đ | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Латинська абетка | |||||||
| A | B | C | D | E | F | G | |
| H | I | J | K | L | M | N | |
| O | P | Q | R | S | T | U | |
| V | W | X | Y | Z | |||
| Додаткові і варіантні знаки | |||||||
| À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |
| Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |
| Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |
| Č | Ď | Ð,ð | Ɖ,ɖ | Đ,đ | È | É | |
| Ê | Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | |
| Ĝ | Ğ | Ġ | Ģ | Ƣ | Ɡ | Ĥ | |
| Ħ | Ì | Í | Î | Ï | Ī | Į | |
| İ | I | IJ | Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | |
| Ƙ | Ⱪ | Ļ | Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | |
| LJ | Ñ | Ń | Ņ | Ň | N̈ | Ɲ | |
| Ƞ | Ŋ | NJ | Ò | Ó | Ô | Õ | |
| Ö | Ǫ | Ø | Ő | Œ | Ơ | Ɋ | |
| ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | ſ | |
| Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | Þ | Ţ | |
| Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | T̈ | Ù | |
| Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | Ű | |
| Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | Ŷ | |
| Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ȥ | Ⱬ | |
| Ź | Ż | Ƶ | Ž | ||||
Đ, đ (D з штрихом) — літера розширеної латиниці, яка зазвичай використовується в латинізованому варіанті сербохорватської мови для позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката схожого на український [дж] (скоріше схожого на польський Dź і Dz перед i), але пом'якшений. До складу «гаєвиці» (хорватського та латинського сербського алфавіту), літеру ввів Людевит Гай в 1830 році, де є аналогом кириличної літери Ђ/ђ.
Крім того, використовується в водській абетці, де позначає звук ʲ [d], північносаамській абетці для позначення звуку МФА: [ð] і в в'єтнамській абетці, де позначає звук МФА: [d] (на відміну від «традиційної» D/d, що позначає звук МФА: [z]).
У період з 1929 по 1939 рік символ використовувався в латинізованій абетці башкирської мови для позначення звуку МФА: [ð], де у літери була велика форма 
. З 1939 з прийняттям алфавіту на основі кирилиці для позначення звуку МФА: [ð] був введений новий знак Ҙ.
